Два роки Оленівської трагедії.
Два роки минуло від дня масового вбивства українських військовополонених у колонії в Оленівці. Серія вибухів, яка сталася в бараці з азовцями, забрала життя 47 армійців, ще понад 120 отримали поранення. За цей час воєнний злочин досі не розкрито, винні не покарані, а полонених, які вижили після вибуху, не повернули в Україну.
Наразі загибель військових бригади “Азов” влітку 2022 року у Волноваській виправній колонії № 120 є наймасовішим випадком вбивства українських військових у російському полоні. Від початку повномасштабного вторгнення Медійна ініціатива за права людини поза цією трагедією ідентифікувала 21 армійця, який загинув у місцях несвободи на окупованих територіях України або в РФ. Як зазначається в аналітиці МІПЛ, до загибелі призводять, зокрема, систематичні катування, відсутність медичної допомоги та жахливі умови утримання у російських в’язницях і СІЗО.
Таке ставлення Росії до військовополонених порушує всі норми Міжнародного гуманітарного права та Женевських конвенцій.
— Ця колонія не була підготовлена для великої кількості людей. Полоненим доводилося спати на підлозі, були проблеми з водою та їжею, у поранених військових забрали медикаменти, тому меддопомогу були змушені надавати такі ж полонені медики, — зазначила Климик, говорячи про умови утримання в Оленівці. — Перші звільнені свідки розповідали про катування у штрафному ізоляторі та смерть полонених у перші години після потрапляння в колонію.
Остап Швед, бойовий медик бригади “Азов”, був у бараці в ніч вибуху. Делегаціям країн-учасниць ОБСЄ він розповів, як отримав поранення, але продовжував надавати допомогу побратимам. Коли барак охопило полум’ям, хлопець зміг вибратися звідти, та швидко повернувся, аби витягти інших з палаючої будівлі — розраховуватися на допомогу охорони було марно.
— Усіх поранених ми тягнули ближче до виїзду з колонії, бо там було світло та охоронці. Ми почали кричати, щоб нам дали допомогу. На це охорона почала стріляти у повітря та кинула світлошумову гранату. Тієї ночі багато людей померло від крововтрат. Їх можна було врятувати, якби у нас були необхідні матеріали.
Рідний брат мого близького товариша помирав перед самим парканом. У нього були важкі поранення ніг, проникаюче поранення голови і грудної клітки. Я розумів, що нічим йому не допоможу, але хотів перевести його стабілізувати, щоб хоч трохи продовжити йому життя. У цей момент заступник начальника тюрми просто стояв, пив каву і курив, а коли побратим помер, він сказав: “А, етот уже здох”, — пригадує бойовий медик.
У цей час у колонії також сиділи медики з маріупольського госпіталю № 555. Однак на місце трагедії їх пустили тільки за п’ять годин після вибухів. До цього допомогу один одному надавали поранені азовці, зупиняючи кровотечі пов’язками з власного одягу. Лише після семи годин бездіяльності росіяни нарешті підігнали до колонії військові автомобілі, на яких важкопоранених відвезли до лікарні в Донецьку.
— Поранені вантажили важкопоранених у КАМАЗи. Місця було мало, але наглядачі сказали вантажити, бо більше КАМАЗів не буде. І ми вантажили людей просто як свинячі туші. Дорогою у донецьку лікарню померло ще декілька людей, вони просто задихнулися, — розповів Остап Швед.
Остап отримав дев’ять уламкових поранень, вісім у ногу та одне в руку. Він вважався легкопораненим, тож його лишили в колонії. Осколки з ноги витягли полонені медики, а замість лікарні чи надання медичної допомоги росіяни етапували його на територію РФ у Таганрог. Там військового тримали упродовж семи місяців, катували, весь час знущалися. Його катували струмом, аби змусити взяти на себе вбивство цивільного в Маріуполі. У Таганрозі Остап Швед також став свідком вбивства двох побратимів.
— Один вмер від закритого пневмотораксу. Йому проломили ребра. Ми не мали чим надати йому допомогу, аОле російські медики не встигли приїхати, тож він помер. Інший, “Чижик”, теж медик, у нього було важке поранення руки і грудної клітки. Його побили на допиті і відкрилася внутрішня кровотеча. Я підозрюю, що через удари в нього уламки пройшли далі по тілу і пошкодити артерії. Він також помер від кровотечі, — зазначив Остап Швед.
Завдяки свідченням військовополонених, яких повернули до України в результаті обмінів, Медійна ініціатива за права людини детально реконструювала події масового вбивства азовців в Оленівській виправній колонії. Крім того, у своєму розслідуванні МІПЛ назвала ймовірних причетних до цієї трагедії, які мають понести відповідальність за воєнний злочин.
